Як вийти з ролі матусі

«…виконую роль матусі, яка вічно за всіма наглядає і розводить усіх по своїх кутках. Це теж відбувається через страх залишитися самій? І з чого це почалося, як цього позбутися?»

Почалося це з того, що тебе вчили ухвалювати правильні рішення, спираючись на аналітичний розум. Імовірно, у твоїй родині не було заведено довіряти Всесвітові, вірити, що Всесвіт тебе любить, а отже, ніколи не кине в біді, що складні ситуації – це уроки, які Всесвіт з любов’ю для тебе підготував, щоб ти переконалася, на скільки багато ти здатна. Дівчаток у таких родинах зазвичай учать думати, діяти, рідше хотіти, а ось відчувати не вчать. Їм ставлять запитання «що ти робила?», «що ти думаєш?», «чого ти хочеш?» і вкрай рідко, а часом і ніколи: «що ти відчуваєш?». Це розвиває чіпкий розум, аналітику, такі дівчатка змалку привчають свій розум збирати якнайбільше інформації, щоб, проаналізувавши всі вихідні дані, не помилитися з вибором. Це непросте завдання навіть для чоловіків, чий мозок якраз заточений під такі аналітичні задачі (принаймні в більшості з них), але практика показує, що багато жінок живуть, покладаючись переважно на логіку, нехай і жіночу. Але паливо жінки – це почуття! Почуття – це енергія, за допомогою якої жінка пов’язана з усім Всесвітом.

Дієслово жінки – «я відчуваю», з нього складається жіноче чуття, яке дозволяє їй орієнтуватися на місцевості. По суті, чуття – це тонка уважність до всього, саме воно дозволяє жінці орієнтуватися в просторі й часі. Жінка ніби прислухається до всього навколо, помічає, як це резонує з нею, які викликає почуття: якщо радість, спокій, то все гаразд, якщо тривогу, вона починає прислухатися ще уважніше, і знаки Всесвіту підказують їй, звідки «вітер віє». Тому жінці вкрай важливо мати контакт зі своїми почуттями, причому з усіма (багато жінок намагаються уникати негативних почуттів, але це те саме, що уникати попереджувальних сигналів на дорозі). Жінці, яка «чує», немає потреби контролювати ситуацію, людей, вона заздалегідь знає, що, найімовірніше, станеться, бо вона читає знаки Всесвіту. Якщо такого чуття немає, жінці доводиться покладатися або на чоловіка (якщо в неї з дитинства був такий досвід із татом), і тоді вона стає залежною від чоловіка, або на саму себе (якщо я сама не візьму все під контроль, усе розвалиться), і тоді вона в постійній напрузі, бо проконтролювати ВСЕ неспроможний ніхто.

Але варто жінці відпустити контроль – не просто «забити» на все і хай буде що буде, а саме відпустити, покладаючись на мудрість Всесвіту, як дивовижним чином усе саме налаштовується найгармонійнішим способом: те, на що раніше треба було витрачати свої сили, починає складатися ніби само собою. Це дуже цікава магія, і хто почав грати в цю гру, той уже ніколи не захоче повертатися до контролю. По суті, все, що для цього потрібно, – це дозволити іншим реагувати так, як вони вважають за потрібне, потім дивитися, що з цього виходить, і прислухатися до своїх почуттів: вони підкажуть, як діяти далі. Довіряти Всесвітові – це також означає довіряти людям, з яких він складається. Адже вирішувати за інших – це брати на себе відповідальність, яка «по зубах» лише Богові: ти не можеш знати, що для цих людей краще, навіть якщо це твоя дитина, адже тобі невідоме її завдання в цьому втіленні.

Коріння контролю росте з бажання влади, а воно, своєю чергою, народжується з невпевненості в собі: я слабка, решта сильні й можуть вирішити за мене, до того ж не зважаючи на мої почуття, я цього не хочу, тому краще я вирішуватиму за всіх, так я зможу вберегти себе від болю. Тож бажання всіх контролювати – це не стільки страх залишитися самій, скільки страх, що контролюватимуть тебе. Хоча страх самотності, як ти слушно припустила, тут теж присутній: цілком можливо, що коли ти перестанеш бути «розводящею всіх по своїх кутках», усі розійдуться по своїх кутках з кимось іншим, а ти залишишся ні з чим. Це страшно, якщо немає відчуття внутрішньої самоцінності.

Щоб вийти з ролі матусі, слід працювати у двох напрямках. Перший – це розвиток чуттєвості та інтуїції, що допоможе тобі вчути життя в усіх його спонтанних проявах. Другий – це сталкінг твоєї звички контролювати людей. Постарайся залишити інших у спокої: нехай живуть своє життя, це їхнє право і вибір – бути безпорадними, необізнаними, не мати енергії, робити свої помилки. Застерігаючи інших від помилок, оберігаючи й опікаючи, ти не даєш їм вирости й навчитися брати відповідальність за своє життя на себе. А потім, імовірно, сама ж і страждаєш від їхньої безпорадності.

Ти можеш поекспериментувати. Почни з людей, які не такі вже й значущі у твоєму житті: щойно помічаєш, що вмикається матуся, скажи собі «Стоп!» (це слово я вживаю не для того, щоб себе зупинити, а для того, щоб усвідомити себе в моменті «тут і зараз» – у моїх почуттях, думках, тілесних відчуттях і бажаннях щодо цього моменту). Після того як ти усвідомила, що ось-ось, як завжди, почнеш контролювати ситуацію, опікати й розводити по кутках, скажи собі: «А цікаво, що буде, якщо я зараз не контролюватиму цю ситуацію, не буду матусею й подивлюся, що з цього вийде?» Звісно, якщо людина звикла, що ти вмикаєш матусю, вона може розгубитися, образитися, розізлитися, якщо ти покинеш її посеред цього мирського хаосу, але це її проблеми: вона не найближча тобі людина, і якщо вона піде з твого життя через те, що ти її не опікаєш, ти небагато втратиш. Коли ти натренуєшся на не найближчих людях, переходь на близьких, потім на найближчих. Чим більше досвіду не-контролю ти здобудеш, тим швидше побачиш, що люди чудово справляються самі, а якщо їм потрібна матуся, вони легко її знайдуть, але це вже будеш не ти. Ти, звісно, можеш відчути розчарування, що всі ці люди обходяться без тебе, бо матуся має всі підстави пишатися собою (вона така турботлива!), але це лише в тому випадку, якщо в тебе мало інших підстав для гордості. Зате скільки вільного часу вивільняється! Спробуй, не сподобається, знову повернешся до контролю.

Стаття захищена законом про авторські та суміжні права. Під час використання і передруку матеріалу активне посилання на онлайн-школу Шлях сексуальності обов’язкове!